Подорож до Іспанії через Польщу та Німеччину в деталях


 Україна є центром Європи, хоч і більшість українців не вважають поки свою рідну країну справді європейською. Побувавши на Заході та провівши більшість часу в Іспанії, хочу розповісти про все по порядку: про свої враження та емоції від того омріяного для багатьох і для мене Старого світу, що водночас так близько і так далеко від нас.


 Приниження українців
Звичайно, прочитавши підзаголовок, можна подумати, що я маю на увазі нелюбов європейців до українців. Насправді, ці люди дуже і дуже дружелюбні до нас, а розповім вже зовсім про інше. Перед тим як поїхати до Європейського союзу потрібно отримати шенгенську візу. Щоб це зробити, для початку необхідно записатись в чергу, яка може тривати декілька місяців. Очікуючи, треба підготувати всі документи, заплатити офіційний внесок в консульство та за візу.

 Потім потрібно піти в візовий центр, де хмара людей, хоч все і організовано по-європейськи, бо є електронна черга. Нібито звичайна процедура, але ось тут починається найцікавіше. Водночас, коли нам обіцяють полегшення візового режиму з Євросоюзом, країни зони Шенгену вводять нові правила, за якими необхідно здавати відбитки пальців, а ще окрім цього кожному п'ятому відмовляють у видачі візи, а тим п'ятим може бути будь-хто. А перш ніж, як отримати результат ви змушені ще раз постояти в двогодинній черзі, щоб забрати паспорт, не знаючи чи є там віза. Я вважаю, що це є певне приниження, адже так Європа вкотре показує, що недуже нам довіряє, хоч водночас і визнає Україну своїм стратегічним партнером, але, напевно, не українців...


Від Луцька до кордону 
 Моя дорога в Європу розпочалася, звичайно, з України. Виїхавши з Луцька, проїхавши не зовсім хорошими догами до кордону із Польщею потрапив на пропускний пункт Устилуг, де ще такої черги ніколи не бачив, а тому не пробувши там й 5 хвилин, розвернувся і попрямував на Угринів у Львівській області. Вся справа в тому, що тут неможливо провести жодну контрабандну продукцію, бо на цьому контрольно-пропускному пункті усі автомобілі ретельно оглядають. А ось в Устилузі панує цілковитий хаос та постійні черги з людей, котрі вичікують потрібну для них зміну на митниці, щоб провести бензин, цигарки та інші товари. 

 А ось вже на кордоні мені знову довелося залишати свої відбитки пальців, щоб вкотре перевірити чи справді це Богдан Коваль їде в Польщу чи, можливо, то є хтось інший. Вся ця процедура, звичайно, ще більше гальмує процес проходження митниці, який і так завжди надто тривалий, а також залишає неприємний осад на мріях про європейське майбутнє України.


 Дорога в аеропорт
 Пройшовши всі контролі та нарешті потрапивши до Польщі, вирушаю в аеропорт Варшави імені Фредеріка Шопена. Чому я взагалі поперся у Варшаву на літак? Чому не летів з України? В нас й так дуже крутий і великий аеропорт Бориспіль? Та все тому, що так набагато дешевше, якщо навіть і врахувати витрати на візу. 

 Квитки з Борисполя коштували у 2 рази дорожче, а зі Львова ще дорожче, а ніж з Києва. Ось такий парадокс в повітряному просторі України, яка досі так і не підписала договір з Європейським союзом про "вільне небо", що в свою чергу Європа зробила вже давно.


Lotnisko Chopina w Warszawie
Потрапивши в міжнародний аеропорт Варшави, особливого захоплення я не відчув, бо все ж наш рідний Бориспіль набагато більший та вишуканіший, хоч і літаків там обслуговується значно менше... Мені одразу було чітко видно, що новий перший термінал у Варшаві будувався одночасно з терміналами D та F в Борисполі до Євро-2012, бо вже надто вони схожі за своїм оформленням та використаними матеріалами при будівництві. Єдине чим відрізняється Варшавський аеровокзал, так це тим, що там всього лиш один термінал, який вже всередині поділяється на зони вильоту, що є дуже зручно, бо не потрібно кататись по цілому Борисполю від одного залу очікування до іншого.


Flughafen Frankfurt Airport
Франкфуртський аеропорт - ось, що справді мене вразило. Тут здійснював тригодинну пересадку, а тому обдивився його вдосталь. Там все ідеально чисто, хоч людей, здається, мільйони. Сортується сміття, а для пасажирів Lufthansa (німецькі авіалінії) абсолютно безкоштовна кава та чай, зручні стійки для зарядки гаджетів, місця для відпочинку і, звичайно, багато магазинів. Також на даху терміналу їздить справжній поїзд, за допомогою якого можна дістатись до інших виходів. Саме в цьому аеропорту я відчув, що потрапив в зону дії європейської валюти, бо маленька пляшка Coca-Cola коштувала 3 євро, яку, звичайно, не купував. Можу багато ще писати про це місце, але варто рухатись далі та переглянути це місце на фото.

Вперше в житті мені вдалось посидіти в кабіні пілота! Просто здійснення мрій! А я обожнюю аеропорти і все що з ними пов'язано. Інколи подумував стати стюардом, щоб  більше часу проводити в повітрі :)
Ось так проводив мене Франкфурт... Але там точно знали, що я вже давно хотів полетіти в дощ, а ще краще в грозу :)
Malaga International Airport
 Міжнародний аеропорт Малаги. Тут я вже зрозумів, що покинув Європу та потрапив у південну країну Європейського союзу, де завжди не прибрано, все неохайно, а людям на все начхати. А ще він вкрай дивний, бо тільки тут пасажири, які прилітають і відлітають, перетинаються в одному залі, що спричиняє дуже довгий шлях до багажу і є незручним. Останній раз я таке бачив у фільмі "Сам удома 2. Нью-Йорк", де Кевін виходить з літака в зал очікування, а не в зону прильоту.

Літачок, який ледь видно крізь брудне іспанське вікно.
Exit to the city
 Прямо в аеропорту мене зустріли знайомі, в яких я власне й жив протягом тижня. Разом з ними поїхав до свого тимчасового дому на комфортабельному автобусі з кондиціонером, але за 3 євро, детальніше про які вже розповідав у відео, яке власне є частиною моєї статті.


 Вулиці Малаги
Перше, що відчув - жахливий запах вулиці. Смердить чортом, як би сказала моя мама і теж саме подумав й я. Місцеві жителі вигулюють собак просто на тротуарах, а через відсутність дощу всі ці запахи вже в'їлися в землю, стіни, стовпи та нікуди не зникають.

Європейці надто вже розбещені. Не всі, звичайно, бо це не можна сказати про німців, поляків чи австрійців, які просто виховані інакше, та й про багато інших європейських народів, але от південні країни, то тут вони аж занадто ліниві. Починаючи з Португалії і закінчуючи Грецією - усе південне узбережжя Європи. А чому так думаю, дивіться у відео, де про все детально розповів та показав.


Центральна вулиця Малаги
 В своєму відео обіцяв продемонструвати, як все ж ті вулиці миють. І мені це вдалось побачити в центрі Малаги під час їхнього масштабного свята Ферія, на яке навіть банки кредити видають. На жаль, обіцяного відео так і не буде, але ось фото показати зможу, на яких чітко видно, як ціла колона людей та техніки, в супроводі поліцейських, прямо під час фестивалю прибирають та миють центральну вулицю міста.
Спершу йдуть поліцейські, щоб зробити простір для техніки
За ними йдуть люди із віниками, які змітають велике сміття до центру дороги, щоб згодом його зібрав вуличний пилосмокт.
Вуличні пилосмокти, які рухаються одразу за двірниками
Машина з водою, а перед нею ще один миючий агрегат
Сміттєзбиральна машина вже позаду колони, в яку працівники викидають сміття з баків, що стоять по вулиці і одразу замінюють сміттєві пакети на нові.

Житло в Малазі
 Тут нікого не здивую, але, звичайно, найдорожча нерухомість є на березі моря - 500-600 тисяч євро за квартиру, а вже за декілька сотень метрів від берега можна придбати невеличкий будиночок за 40-50 тисяч євро. Проте, більшість іспанців надають перевагу все ж знімати житло і роблять це навіть на пенсії. Напевно, так їм зручніше, хоч для наших людей то є дуже дивно і я особисто не до кінця зрозумів, чому вони так роблять, адже оволодіти власною житловою площею вони мають можливість через низькі відсотки за кредитами.
Ціни на продукти
 Ціни показав у відео, а ще допишу про дохід Іспанців. Зарплата, яку мають комунальники, а це приблизно 1000 євро і більше + повний соціальний пакет та страхування. Така заробітна плата вважається досить високою. Зазвичай, там люди отримують в середньому 800 євро на місяць, хоч і оплата праці потижнева. Це про дохід, а от які витрати звичайних іспанців у звичайному супермаркеті можна подивитись. А от пенсію в цій і в багатьох інших цивілізованих країнах кожен собі сам відкладає. І чим більше ти залишаєш з молоду на старість, тим більше будеш мати.  Нічого не буду вже додавати, бо все ж хочу показати відео з супермаркету.


Погода в Іспанії
Якщо чесно, то особливої різниці між погодою в серпневому Луцьку та такій же ж Малазі не відчув, бо і там і там було дуже спекотно. Але є одна відмінність. Та спека, яку я застав на південному березі Іспанії, все ж для місцевих є певним полегшенням, бо за день до мого приїзду були сильні вітри з Африки, які за словами жителів регіону, спалюють все на своєму шляху, а особливо шкіру. Говорячи про решту території цієї держави, то на півночі погода абсолютно не відрізняється від нашої, бо так само там є і сніг взимку, і дощі не раз в п'ять років, як на півдні.
Пляжи
 Про це теж повністю в відео розказав, а тому нічого додати, окрім того, що мені той пляж дуже вже нагадує Маямі, хоч і водночас "кафешки" на березі в типовому західноєвропейському стилі.


Ось так готують сардини на пляжах
Загальне враження
 Південні іспанці, з якими я власне й познайомився, є вкрай лінивими людьми, які звикли жити добре, не працюючи та не знаючи англійської навіть на рівні "How much is it?", що викликає багато труднощів в розумінні при найменшому спілкуванні із місцевими, хоч все ж в магазині ZARA дівчина-консультант мене чудово розуміла та залюбки відповіла на усі запитання англійською. Там вперше відчув себе людиною в цій країні :)

 Для андалузійців головне, щоб було море, сонце і свято, яке в них ледь не щодня, адже навіть до Різдва вони починають готуватись ще в листопаді. Всі празники, звичайно й не перерахую, як і наші, але українці їх святкують набагато скромніше та у визначений термін, а не за 2 місяці. Вже про це писав, але вони кредити беруть, щоб щось там відсвяткувати. А суть Ферії, найбільшого літнього свята, так і не зрозумів. Все, що побачив, то є вкрай п'яні іспанці, яких по-черзі "відкачували" швидкі.

Звичайно, рівень життя в Іспанії, порівнюючи з Україною, то десь так на відстані Землі до Місяця, бо там все зроблено для людей, починаючи з прибирання вулиць і закінчуючи медичною системою, яка є досконалішою за нашу. А дороги! Та навіть полякам до них ще далеко й далеко. Там вперше я побачив обмеження швидкості в 120 км/год.
 Якби південні іспанці працювали, як українці, то навіть не уявляю, як би вони жили! Чому пишу саме про південних іспанців, андалузійців? Та тому, що вони, по-перше, вкрай відрізняються від північних, каталонцців, які все ж ближче до Європи, а, по-друге, на півночі цієї країни я ще поки не бував, хоч і за словами місцевих, то там ще кращий рівень життя, бо в них принаймні немає сієсти (перерви на обід).

 В неділю магазини взагалі не працюють. В будні починають вони свою роботу з 9-10:00 години, а вже о 14:00 закриваються на сієсту, а чи відкриються знову ввечері, то вже невідомо. Приблизно такий же ж графік й в банків, до яких я так і не зміг потрапити, бо вони вічно зачинені були.
 Особисто я так жити не хотів би, бо вже надто непосидючий, щоб працювати тільки 3 години в день.

Та ось, що все ж вражає. Щойно від'їжджаєш від міста, як одразу починаються теплиці, які здається займають усю земну площу. Ось там-то люди справді працюють. А засаджують тут всі вільні клаптики, щоб отримувати більше урожаю. Тут не ростуть помідори чи оливки хіба на камінні, а от на схилах гір, де ще земля - є. І от чому такого немає в Україні? Невже ми не можемо виробляти продукти харчування навіть для Європи на своєму родючому грунті?  Звичайно, по 3 врожаї в рік в нас збирати буде важко, але все ж... Тут, напевно, потрібна підтримка сільського господарства з боку держави, бо, думаю, наші люди до праці завжди готові.
P.S. Нічна Варшава
Вже дорогою додому, прилетівши в Польщу, вирішив поїхати в центр Варшави, щоб побачити, як там все, адже ніколи не був в цьому великому місті. Ось тут я був вражений висотними офісно-готельними будівлями, які легко змушують голову йти обертом.

Я дуже і дуже хочу побувати в Нью-Йорку, а центр столиці Польщі дозволив мені хоч трішки відчути дух "Великого яблука".
Там ще десь є я :)

На кінець
 Україні до Європи ще надто далеко... Як людям, котрі ще досі не зовсім толерантні, так і загалом державній системі. Та я щиро вірю, що в найближчі роки зможу сказати, що є не лише українцем, а й європейцем! 
 Хоч і та ж Європа встановила від нас ще одну перепону у вигляді збору відбитків пальців. Думаю, рано чи пізно все стабілізується і наш народ, який готовий робити цю країну кращою, візьме і виконає свою роботу та все в нас буде добре. Сподіваюсь, що в розвиток своєї рідної України зможу зробити внесок й я...

 Вірю в Україну! 
Будьте щасливі!


Популярні дописи з цього блогу

Своя Європа: Дорожня інфраструктура

Шукаю роботу на АЗК WOG. Перевірка палива